Коганя это, вероятно, уменьшительно- ласкательное от слова "коган", а кроня от слова "кроха". Не буду пока входить в полемику-дам фактический материал. Есть пример в том, что не все увидишь в словарях: в сети встречал мнение новгородца, что "человек" это тот, кто имел право говорить на вече (голова говорящая в просторечии), а люди это присутствующие на вече.
"Трохи пізніше довелося знову зустрітися з «ходиною» уже у тверських селах. Бабця в тих краях якось, розповідаючи про своє життя, промовила: «Маманя моя, гірка ходина, більше за все життя заміж-то й не пішла».
А вже в сімдесятих роках, у Болгарії, я запитав у своєї перекладачки Іванки Васєвої, чи є в болгарській мові слово «ходина». Вона відповіла: «Є, так називали дружину турка, виведену з гарему».
І ось останнє. Поруч із нашим будинком, у сусіда, працює бригада тесль із Білорусії. Запитую: «Слово «ходина» у білоруській мові є?» І раптом старший з них каже, та так сумно: «И пойшла-а-а ходы-ы-ына по миру гуляти-и-и-и...» Господи, та це ж та пісня, яку співала моя бабуся! Із чого починалося, до того й повернулося. У дитинстві я запитав бабусю: «Про що ти співала?» — співала вона по-білоруському. «Про самотню жінку, про гірку її долю», — відповіла.
Виходить, що ходина — дружина, яку чоловік «відіслав» від себе. У Древній Русі нелюбих дружин князі відсилали або в дім батька, або в монастир. Про це відомо з літописів і народних пісень.
Яким глибоким і гірким змістом наповнене це слово, що збереглося в народі із старовини до нинішніх днів! А ось у російській літературній мові у своїй первозданності збереглося воно тільки в «Слові о полку Ігоревім». І виходить, що «ходина» зовсім не ім’я, а «відіслана до батька дочка». І батько її — Святослав, а вона «ходина Святославля». Але продовжимо читати далі. В стародавніх літописах дуже часто, щоб визначити, про кого йдеться — про дружину чи про дочку князя, не вказується їхнє ім’я, а пишеться: «Мстиславля», «Ростиславля», «Ярославля», «Святославля»... Але в рядку, що його розбираємо, крім дочки Святослава, є ще одна жінка: «Ярославля Ольга» — або дружина, або дочка Ярослава. Якби автор «Слова...» говорив тут про князя Олега, йому не треба було б вдаватися до такої форми. Та до того ж називати його «коганя», що не одне й те саме з відомим у літературі тюркським словом «каган», котре перекладають як «князь». До того ж Олег Святославич не був ні владикою, ні володарем.
Однак слово «коганя» с давніх давен було відомо в іншому значенні — як «дитя», «крихітка», «маля». «Коганя хоти», де «хоті» означає «улюблена» («хоть» — хотіти, бажати, любити), улюблене дитя. Так воно й написано. Але чиє улюблене дитя? «Ярославля Ольгова коганя хоти». Тут ідеться не про Ярослава й Олега, а про Ярославову Ольгу — дружину або дочку Ярослава. «Ярославової Ольги дитя улюблене». Ярославова Ольга тут — дружина Ярослава Осмомисла. В такому прочитанні це означає, що та сама ходина Святослава ще й улюблене дитя Ярославової Ольги: «Сказала бояни, ходына Святослава, суть творящая старого времени, Ярославовой Ольги дитя любимое...» А чи є така в нашій історії? З’ясовується, є! І долю цієї великої жінки, її творчість можна простежити за давньоруськими літописами. Що я і зробив.
Звернімо увагу ще раз на рядок у новій транскрипції: «Рекъ Боян и Ходына Святъславля, пhстворца старого времени, Ярославля Ольгова коганя хоти». Це власноручний підпис під закінченим нею оповіданням — про все, що ми довідалися до цього, оповіла «песенница», «сказительница» ходина Святославля... Чимало науковців стверджують, що саме цим завершується «Слово...». Все подальше — пізніша приписка іншого автора." (
https://siver.com.ua/forum/58-450-1 )